Вступ

У 2022 році в усьому світі відзначали сорокову річницю створення текстових смайликів. Два оригінальних шедеври — усміхнене обличчя :-) та насуплене обличчя :-( — були запропоновані Скоттом Фальманом з Університету Карнегі-Меллона 19 вересня 1982 року у повідомленні, опублікованому на онлайн-дошці оголошень факультету інформатики.¹ Цунамі вторинних винаходів у якийсь момент викликало до життя безносі версії :) і :(, які залишилися анонімними. Ці дві останні в наші дні стали чи не популярнішими, оскільки дозволяють економити чорнило і час, а також тому, що вони з меншою ймовірністю перехоплюються редакторськими додатками, які перетворять їх потім на вигадливі, але менш виразні графічні емодзі. Принаймні так говорить нам історія.

¹ See https://www.cs.cmu.edu/~sef/sefSmiley.htm.

Сьогодні усміхнені обличчя використовуються повсюдно, щоб сигналізувати про наявність риторичної фігури або прихованого, часто гумористичного значення, а також для попередження читача не сприймати текст буквально. У цьому документі представлено свідоцтво того, що безносий смайлик :) міг використовуватися у своїй належній ролі трохи раніше 1982 року. Джерелом свідоцтва є знаменитий трактат Сигізмунда Герберштайна Rerum Moscoviticarum Commentarii, або Записки про московитські справи, уперше опублікований у 1549 році. Послідовне використання безносого смайлика можна спостерігати у латинській версії трактату, починаючи з другого видання, доповненого та виправленого автором (Базель, Видавництво Йоганна Опоріна, 1551).²

² Німецька версія трактату, яка вперше з’явилася у Відні 1557 року у власному суттєво зміненому перекладі Герберштайна, уникала відповідних риторичних фігур і, відповідно, не використовувала смайлик.

Хоча автор цієї статті стверджує, що пріоритет Сигізмунда Герберштайна у використанні безносого смайлика :) слід сприймати серйозно, пріоритет Скотта Фальмана у винаході версії з носом :-) залишається поза сумнівом.

Сигізмунд Герберштайн і його трактат

Барон Сигізмунд фон Герберштайн (Siegmund Freiherr von Herberstein, 1486–1566) — австрійський військовий офіцер, член Авлічної ради Священної Римської імперії та імперський дипломат, який двічі, у 1517 і 1526 роках, відвідував Москву для перемовин з великим князем Василiєм III. Родом із герцогства Карніола (частина сучасної Словенії), він володів словенською мовою, що стало в нагоді під час його місій до Московської держави. Сьогодні його здебільшого пам’ятають як автора трактату Rerum Moscoviticarum Commentarii, або Записки про московитські справи, у якому він узагальнив знання, отримані під час двох своїх подорожей. З першої публікації 1549 року його праця стала надзвичайно популярною. Ще до початку XVII століття вона з’явилася в численних повних і скорочених латинських виданнях, а також у кількох німецьких виданнях (як в авторській версії, так і в нових перекладах), а також була додатково перекладена італійською, польською та англійською мовами.³

Сигізмунд Герберштайн, 1547.

³  Див. [Poe 2008], 44.

Як з очевидністю випливає з його латинської назви, трактат Герберштайна має своїм предметом Московію, або Московську державу. Не варто ототожнювати описану Герберштейном сутність iз історичною Руссю або з політичними утвореннями наступних епох, пов'язаними спільним ім'ям Росія.⁴ З одного боку, основні землі Стародавньої Русі, яка сягла свого розквіту за кілька століть до виникнення Москви, лежали за межами території Московії на захід і південний захід від неї, входячи до складу Великого князівства Литовського. З іншого боку, за часів Герберштайна, підвладні великому князеві території, межі яких ледве сягали річки Оки на півдні та річки Обі на сході, були лише крихітною частиною того величезного географічного простору, який через два століття Російська імперія (1721–1917) стала вважати своєю власністю. Лише на північному заході завоювання та анексія Новгородської республіки у 1471–1478 роках, ставши початковим актом імперської експансії Московії, принесли їй як владу над частиною історичної Русі, так і ділянку кордону, яку згодом успадкувала Російська імперія та її наступники. Все ж таки Rerum Moscoviticarum Commentarii Герберштайна — це набагато більше, ніж частина сучасного історичного свідчення, зображене очима габсбурзького імперського дипломата у фіксований момент історичного часу. Хоч Московія початку шістнадцятого століття — ще аж ніяк не Росія, однак наступні форми Російської держави — безсумнівно продукт імперської експансії держави Московської, які багато в чому відтворюють її політичні та соціальні традиції. Ось уже майже пів тисячоліття трактат служить унікальним джерелом для розуміння як Московії, так і її імперських спадкоємців, яке зберігає своє значення далеко за межами життя автора — аж до наших днів. У цій статті ми демонструємо, що провидницький талант Герберштайна не був обмежений соціально-політичними аспектами майбутніх державних утворень. Як не дивно, але він передбачив і блискуче використав щонайменше одну символічну умовність цифрової ери, до якої на момент публікації трактату ще залишалося більше чотирьох століть.

Rerum Moscoviticarum Commentarii, Vienna, 1549.

⁴  Дивно, але англійська мова неохоче визнавала навіть різницю між Руссю та Росією. У ній латинська назва Стародавньої Русі, Russia (яке латиною вимовляється зі звуком [u], а не [ʌ]), і прикметник Russian прийняті для невибіркового використання у контексті різних історичних епох і політичних утворень. Ця неточність, яка не є рідкістю навіть серед науковців, сприяє значному спотворенню та заплутанню сенсу.

У латинському виданні книги Герберштайна 1556 року є приблизно 1360 речень в круглих дужках.⁵ Рівно у двох випадках перед закриваючою дужкою стоїть двокрапка, утворюючи комбінацію, яка сьогодні майже повсюдно визнана як безносий смайлик :) із усіма пов’язаними з цим значеннями. Може виникнути спокуса списати ці два випадки як прояв неузгодженості правил пунктуації (двокрапка з дужкою, можливо, слугує роздільником) або як випадкову помилку складача (випадкове використання двокрапки замість пробілу). Однак огляд багатьох видань підтверджує, що з моменту їх першого появи два речення в круглих дужках, які закінчуються смайликом, відтворювалися послідовно у різних містах и видавництвах різними складачами та редакторами. Крім того, ретельне семантичне дослідження показує, що обидва вони справді заслуговують посмішки, тоді як в одному з випадків неявні натяки та приховані значення настільки напрочуд глибокі, що їх, очевидно, не помітили перекладачі та коментатори сучасності.

⁵ Для отримання цієї оцінки була використана електронна версія [Herberstein 2Syn 2007].

Usus enim est interprete locupletissimo :)

Перший смайлик належить до присвяти, яку Сигізмунд Герберштайн адресував Фердинанду, королю Угорщини та Богемії, ерцгерцогу Австрії та майбутньому імператору Священної Римської імперії. Називаючи своїх попередників, які писали про Московію, Герберштайн похваляє Павла Йовія за красу композиції та високу точність, зауважуючи про джерело, яке було у його розпорядженні: usus enim est interprete locupletissimo. Починаючи з Базельського видання 1551 року, це зауваження з’являється у дужках із безносим смайликом :) замість закриваючої дужки (див. малюнок).

Візуальна цитата з [Herberstein 1551], fol. α2V.

Павло Йовій, або Паоло Джовіо (1483–1552) — історик і довірена особа Папи Римського, який наприкінці 1525 року опублікував свою відому працю під назвою Libellus de legatione Basilli, або Книжка про посольство великого князя московського Василія до Папи Климента VII..⁶ Напевно, Герберштайн дуже високо поважав книгу та її автора. говорячи про interprete locupletissimo, або, буквально, про дуже заможного перекладача, Герберштайн мав на увазі дипломатичного кур'єра, відправленого великим московським князем до Папи Римського у квітні 1525 року. Кур'єр дістався Риму до кінця літа. У жовтні між ним Павлом Йовієм відбулася низка розмов, у ході яких московський дипломат надав італійському історику великі та вагомі відомості про Московську державу, які Йовій узяв за основу своєї книги. Сьогодні ця персона відома російським та західним вченим під його осучасненим ім'ям Дмитрiй та особистим прізвиськом Герасимів, яке часто сприймають за родове прізвище. ⁷ Його славлять як високоосвічену особу, «людину Відродження». Вважається, що як видатний дипломат він подолав розрив між Сходом та Заходом, а також був поліглотом, мандрівником, першовідкривачем та картографом. Розгляд його численних талантів та досягнень є предметом окремого дослідження. Тут ми лише кількома словами торкнемося його біографії до такої міри, до якої, до якой це важливо для розуміння зауважень Герберштайна. .

  Павло Йовій (1483–1552)

⁶ [Iovius 1525]
⁷ Історично точний еквівалент сучасного російського особистого імені Дмитрій — Димитрій.

Нині Димитрiй Герасимів звучить як звичайне непомітне поєднання звичайного особистого імені та не менш поширеного родового прізвища, яке може належати людині будь-якого прошарку суспільства. Проте в архаїчній атмосфері Московії XVI століття антропонімічні умовності працювали інакше. Якщо ім'я було ідентифікатором, то форма імені була безпосереднім індикатором соціального статусу. Дві особи, які отримали при хрещенні ім'я Димитрій, могли належати до протилежних кінців соціального спектру: наприклад, з одного боку, посол і представник спадкової аристократії Димитрій Данилович Загряжськой (тричленна іменна форма з повним особистим ім'ям, граматично правильним ім'ям по батькові та топонімічним прикметником, що позначає родовий маєток, як прізвищем), а з іншого — холоп Мицько (одночленна форма з принизливим особистим ім'ям). На шкалі, заданій цими двома крайнощами, Димитрій Герасимів (двочленна форма з повним особистим ім'ям і присвійним прізвиськом) може здатися респектабельним представником середнього класу. Однак насправді ім'я Димитрiй Герасимів стало відомо широкому загалу лише на початку XIX століття — завдяки російському імператорському історіографу Миколі Карамзіну (1766–1826).⁸ Однак усі прижиттєві першоджерела аж до поїздки у Рим 1525 року, і навіть попередник Карамзіна Василiй Татищев (1686–1750), використовували щодо цієї людини лише зменшувальну форму його особистого імені — Митя. Іноді зменшувальне ім'я поєднувалося iз уточнювальним прізвиськом — Малий або з професією — Тлумач. У Московії XVI століття таке найменування могло вказувати на людину «без роду і племені», яка знаходиться на нижчому ступені соціальної комунікації. У своїй книзі Сигізмунд Герберштайн шанобливо ідентифікував інформатора Джовіо за повною формою імені: «той Деметрій, який нещодавно їздив у Рим як посол до Папи».⁹ Ця стаття буде наслідувати приклад Герберштайна.

⁸ [Karamzin 1819], 141.


⁹ [Major 1851–52], II:109. В оригіналі латиною, Demetrius item ille, qui novissime apud summum Pontificem Romae Oratorem egit, див. [Herberstein 2Syn 2007],380.

Особиста історія Димитрія може приховувати глибоку драму. Він народився десь між 1455 і 1465 роками, якщо покладатися на слова Павла Йовія, для якого у 1525 році він був sexagenarius senex, тобто старий чоловік шістдесяти з чимось років.¹⁰ Обставини його життя вказують на те, що він народився у Новгороді, і можуть припустити, що він походив із заможної купецької родини, пов’язаної торгівлею iз Ганзою. У молодості Димитрiй відвідував школу в Лівонії, де опанував латинську та німецьку мови.¹¹ Наприкінці XV століття Димитрій опинився у групі інтелектуалів, що гуртувалася навколо архієпископа Новгородського Геннадія. Тут він перекладав релігійні та полемічні тексти, брав участь в укладанні Геннадіївського біблійного кодексу.¹² На зламі століть чи невдовзі після Димитрій перебрався до Москви і став тлумачем на казенній службі. У цій ролі він мав зіткнутися із подвійною реальністю. З одного боку, завдяки своїм унікальним лінгвістичним навичкам, він, без сумніву, належав до найосвіченіших людей свого часу. З іншого боку, скромне походження купецького сина із нещодавно завойованої країни залишало його без коріння і захисту в столиці зростаючої імперії і робило його знедоленим у консервативній і кумівській атмосфері московського суспільства. Так, у своїй службовій кар'єрі Димитрій, схоже, залишався на другорядній ролі тлумача, тобто усного перекладача. Першість, включаючи роботу над письмовими перекладами дипломатичних грамот як і право виступати з офіційними заявами від імені великого князя, міцно належала Григорію Істоміну на прізвисько Істома Малий, сину видного московського піддячого.¹³

¹⁰ [Iovius 1525], fol. BiV.


¹¹ Що ж до освіти, то відомості Йовія [Iovius 1525], fol. AiiV, підтверджуються автобіографічною заміткою самого Димитрія; див: [Jagić Codex], 532/814.


¹²  Про Геннадіївський гурток та його учасників див. [Wimmer 2005], Глава 6.


¹³ Істомі Малому буде присвячена окрема стаття Проекту 1525+500.

Відповідно до наявних документів, поїздка Димитрія до Риму 1525 року стала його першою і єдиною самостійною закордонною місією. Він мав супроводжувати італійського купця Паоло Чентуріоне, члена впливової генуезької фінансової родини, який повертався додому після відвідин Москви приватним чином у пошуках альтернативних торгових шляхів iз Європи до Індії та Китаю.¹⁴ Папа Климент VII скористався оказією і передав з ним особистий лист до Василiя III.¹⁵ Відповідати на приватний візит церемонією посольства було б принизливо для великого князя, тому не дивно, що відповідь була дана симетрична. Василiй III відправив у Рим гiнця — «свою людину з грамотою», і запропонував Папі Римському продовжити дипломатичний діалог.¹⁶ Схоже, що Димитрій, скромний казенний тлумач, став ідеальним кандидатом на роль зворотного кур’єра, оскільки походження iз купецького середовища зрівнювало його з італійським мандрівником.

¹⁴ Докладно про Паоло Чентуріоне та його поїздки до Москви, див [Pierling 1892], 1–47, 105–110.


¹⁵ [Grigorovich 1834], 7–17. Папа ще раз наголосив на приватному характері візиту Паоло (ob alias causas veniret) в іншому листі пізніше того ж року. Див. [Theiner 1861], CCCCLX, 433; [Yaz’kova 2005].


¹⁶ Варіанти грамоти Василiя III опубліковані у:[Iovius 1525], BiR–BiV; [Grigorovich 1834], 17–21; [Sanuto 1879–1903], 39:480, [Ferraccioli 2005], 29–30.

Тільки у зв'язку з поїздкою до Риму і лише в документах, адресованих іноземним дворам, був Митя Тлумач вперше названий присвійним ім'ям Герасимiв.¹⁷ Нове особисте прізвисько викликало явне замішання серед казенних писарів, які, ймовірно, не змогли зрозуміти, про кого йдеться, і занесли його в дипломатичні книги як Микиту Гарасимiва.¹⁸ Сам Димитрій ім'ям Герасимов ніколи не підписувався, і після повернення з Риму в першоджерелах воно більше не зустрічається. Всі ці обставини дозволяють припустити, що нове прізвисько не було засноване на родинних зв'язках, а скоріше просто являло собою дипломатичний псевдонім, винайдений, щоб уникнути незручності, пов'язаної з відправкою до іноземного двору простолюдина з одночленним ім'ям.¹⁹

¹⁷ [SIRIO 35], 692–698.

¹⁸ [Register 1614], fol. 262, 115; [Register 1626], fol. 390r–390v, 239.

¹⁹ Поширена нині теорія вважає прізвище Герасимов фратонімом, що походить від імені архідиякона Герасима Поповки, керуючого Геннадіївським ученим гуртком у Новгороді, який одного разу назвав перекладача «братом Митією». Цю теорію ще в 1903 р. рішуче спростував А.І.Соболевський, який вказав, що їхня мова видає одного як москвита, іншого як новгородця[Sobolevskii 1903], 42–43. Крім того, для ченця, який відмовився від мирського життя, слово «брат» означало б радше братію, ніж кровну спорідненість.

Подання Димитрієм грамоти Василiя III Папi Римському відбулося 4 вересня 1525 року.²⁰ У грамоті великий князь засвідчував, що її пред'явник є гiнцем, і просив йому безпечний проїзд для негайного повернення до Москви. Якби Димитрій був уповноважений робити заяви чи вести перемовины від імені великого князя, то видана йому у Москві грамота обов'язково містила б вірчу поруку: «что учнет от нас говорити, и ты бы ему верил, то есть наши речи». Цієї фрази у грамоті не було. Ранній автентичний латинський переклад грамоти зберігся у Венеції.²¹ У ньому ім'я кур'єра передано фонетично та семантично точно: Misimus ergo [nunc] ad vos… Dimitrium Erasimi. Тут знахідний відмінок імені Димитрій поєднується із прізвиськом, у якому перекладач справедливо побачив родовий відмінок (тобто присвійну форму) імені Герасим, яке вимовлялося, очевидно, на грецький манер з м'яким [Г]. Включаючи текст грамоти до своєї книги, Павло Йовій серед інших стилістичних прикрас замінив присвійне прізвисько гуманістичним: Demetrius Erasmius, тим самим облагородивши московського посланця і провівши заодно прозоро завуальовану паралель з його знаменитим сучасником Дезідерієм Еразмом з Роттердама.

  Папа Римський Климент VII

²⁰ Хоча в [Iovius 1525] дати немає, її можна знайти в [Sanuto 1879–1903], 39:480, або [Ferraccioli 2005], 29.


²¹ Museum Correr, MS. Cic. 1323, fol. 61V – 62R; публікація: [Ferraccioli 2005], 29–30.

Римський вояж Димитрія став класичним прикладом хибної ідентифікації. Ще не розбираючись у тонкощах московських дипломатичних звичаїв і нехтуючи відсутністю вірчої поруки, Римська курія прийняла московського гостя за великого посла, який прибув із секретною місією для переговорів про повернення московської православної церкви у лоно Риму.²² У результаті до Димитрія ставилися з найбільшою повагою і шанобливістю, із чим він, мабуть, ніколи раніше у своєму житті не стикався. Його приймали у розкішній частині Апостольського палацу, а також виділили йому єпископа у якості особистого супроводжуючого. Хоча ідеологічні очікування курії не виправдалися, зусилля гостинності окупилися з великою щедрістю. За розпорядженням Папи Павло Йовій провів з Димитрієм низку бесід, піддавши його «цікавим і ласкавим розпитуванням».²³ У відповідь вдячний кур'єр, який не мав повноважень говорити від імені великого князя, став дуже відвертим і надав своєму співрозмовнику обширні відомості про географію, історію, економіку, звичаї, релігію та військовий стан Московської держави.²⁴ Щоб оцінити масштаби приголомшливого успіху, що випав Павлу Йовію, тут доречно згадати слова відомого російського історика, який писав про московські дипломатичні традиції того часу: «Звичайний наказ послам полягав у тому, щоб вони якнайбільше дізналися про стан і про відносини держави, до якої їх посилали, і якнайменше розповідали про свою державу».²⁵

²² Наприкінці жовтня Йовій згадує про очікування курії що Димитрій все одно представить свої «таємні вказівки щодо важливих справ» [Iovius 1525], fol. BiV–BiiR. Через кілька тижнів у листі до Василiя III від 18 листопада Папа Климент VII висловлює своє розчарування тим, що Димитрій не мав інших наказів, окрім тих, які були викладені в листі. [Theiner 1861], CCCCLX, 433; [Yaz’kova 2005].


²³ [Iovius 1525], fol. AiiV: curiosa ac leni uestigatione lacessito.


²⁴ Останній пункт цього списку, religionem militiaeque instituta [Iovius 1525], fol. AiiV, є найбільш делікатним. Двозначність обговорення військового стану або інституцій країни з іноземним чиновником була настільки вражаючою, що в англійському перекладі згадки про військовий стан були повністю пропущені [Major 1851–52], II:228, тоді як у російському перекладі вони замінені на військові статути [Herberstein 1908], 252.


²⁵ Сергій Михайлович Соловйов (1820–1879) {Soloviev 1960], 207.

Прояснивши особисті обставини Димитрія, перейдемо тепер до характеристики, яку дав йому Герберштайн, присвячуючи свою працю Фердинанду: interpres locupletissimus. Перше спостереження полягає у тому, що Герберштайн, здається, обдаровує Димитрія похвалою, але при цьому не згадує його імені. Це наводить на думку, що між ним і Фердинандом існує заздалегідь досягнуте взаєморозуміння, що дозволяє обійтися напівнатяком: обидва знають, про кого йдеться. Так могло б бути, наприклад, якби вони читали книгу Йовія. І тут виникає друге спостереження: у той час як Йовій, безсумнівно, сприймав Димитрія як посла (legatus, за його власними словами), Герберштайн розкриває його справжню державну посаду: interpres, тобто перекладач. При цьому він модифікує це фактично принизливе іменник явно пихатим прикметником locupletissimus. Це найвищий ступінь порівняння слова locuples, яке буквально означає «багатий, заможний, забезпечений».²⁶ Слід зазначити, що серед багатьох нюансів вживання цього слова у словниках є і переносне метафоричне. значення «відповідальний, вартий довіри, надійний», підтверджене класичною цитатою iз Цицерона (Pythagoras et Plato locupletissimi auctores).²⁷ Однак у цьому вживанні прикметник явно належить до першоджерела, а не до інтерпретатора. Таким чином, при найближчому розгляді простота вираження interpres locupletissimus виявляється оманливою. Тому, хто уважно читав книгу Павла Йовія, має впасти у вічі, що іменник interpres не відповідає ні уявленню Йовія про свого інформатора як про посла, ні його фактичній ролі оповідача, а не перекладача. Але навіть на поверхневий погляд людини, з книгою Йовія не знайомої, поєднання прикметника з іменником представляється оксюмороном. Це смислове протиріччя тривалий час ставило перекладачів у глухий кут.

²⁶ [Lewis & Short 1879], 1074.


²⁷ "Pythagoras and Plato, who are most respectable authorities." See [Cicero 1923], 2:119. .

В італійському виданні трактату Герберштайна, що вийшов у 1550 році, цей вислів було перекладено буквально: ricchissimi interpreti. При цьому перекладач вжив його у множині, фактично віднісши до двох інших авторів, яких назвав Герберштайн: Іоанну Фабрі та Антонію Біду (точніше, Виду).²⁸ У німецькому виданні 1563 року було наголошено на використанні Йовієм досвідченого перекладача, ein erfarenen Tolmetschen.²⁹ Однак, використовуючи прикметник у звичайному, а не у найвищому ступеню, переклад фактично змістив акцент iз ​​конкретної людини на компетентну лінгвістичну допомогу загалом. У анотованому англійському виданні 1851 року, підготовленому товариством Хаклюта, перекладач і редактор Річард Мейджор, зазнавши поразки на полі семантики, вважав за краще змінити синтаксис: on account of the abundant use he made of the interpreter, тобто «оскільки він рясно використовував перекладача».³⁰ Єгор Замисловський, автор монографії виданої російською мовою у 1884 роцi, мабуть, розумів, що Герберштайн посилався на Димитрія, але з точки зору Джовіо, Димитрій був послом, оповідачем і інформатором, але ніяк не перекладачем. Замисловський обережно передав заплутаний вислів як «дуже обізнаний пояснювач», зберігши латинський оригінал разом із російським перекладом, ніби сумніваючись і пропонуючи своїм читачам судити самим.³¹ У російському перекладі 1908 року, Олександр Малєїн вжив вираз «дуже обізнаний тлумач», але при цьому переплутав Димитрія Толмача з іншим персонажем трактату — боярином Димитрієм Даниловичем, якого Герберштайн згадав в іншому контексті.³² Сучасні видання Герберштайна російською мовою слідують формулюванню Малеїна.³³

²⁸ [Herberstein 1550], Al Serenissimo Principe, et Signore, il Signore Ferdinando, NP.


²⁹ [Herberstein 1563], Dem durchleuchtigesten Fürsten unnd herren Ferdinando, NP.


³⁰ [Major 1851], I:clx.


³¹ «Онъ пользовался толкователемъ весьма свѣдующимъ—interprete locupletissimo». — [Zamyslovskii 1884], 53.


³² «Онъ пользовался весьма свѣдущимъ толмачемъ». — [Herberstein 1908]. Присвята Фердинанду, NP. Плутанина між двома Димитріями очевидна iз покажчика імен: [Herberstein 1908], 355.


³³ [Herberstein 1988], 55, 285; [Herberstein 3Syn 2008], I:25, II:283.

Щоб оцінити глибину зауваження Герберштайна, ми маємо зануритися в інтелектуальну атмосферу Європи середини XVI століття.

Сигізмунд Герберштайн написав своє посвячення ерцгерцогу Фердинанду у 1549 році. На той час прикметник locupletissimus нерідко фігурував в описових назвах книг. Він модифікував такі іменники як коментар, покажчик, тезаурус, означаючи «найбагатший, найповніший, найдокладніший».³⁴ Для нас особливий інтерес представляє опублікована у 1539 році у Страсбурзі збірка коментарів до Гомера. Ця книга містила текст, що приписується олександрійському філологу Дідіму Халкентеру (бл. 63 р. до н.е. – 10 р. н.е.), і була відредагована Якобом Бедротом (пом. 1541). Називалася вона: Ομηρου Εξηγητης: Homeri Interpres. Cum Indice Locupletissimo (див. мал.). У назві книжки іменник interpres був використаний у метафоричному сенсі для позначення самого збірника коментарів: «Homerou exēgētēs: Пояснювач до Гомера з найбільш повним покажчиком». Складно позбутися враження, що Герберштайн перефразував назву класичного трактату, поєднавши разом два слова, що спочатку належали різним неживим словосполученням, і застосувавши їх до опису людини. Така алюзія вже сама по собі мала б гумористичний ефект.

³⁴ Наприклад, сучасники Герберштайна, які розбиралися у географії, ймовірно, були знайомі iз книгою C. Iulii Solini Polyhistor, Rerum Toto Orbe Memorabilium thesaurus locupletissimus. Baileae: Michael Isengrin, 1538, (2nd ed.: 1543), яка містила одну з перших друкованих карт Московії.

  Homērou exēgētēs, Strasbourg 1539.

Сьогодні, майже через 500 років, ми можемо судити про популярність та розмір накладу «Тлумача до Гомера» за численними згадками про цю книжку в літературі та за кількістю ії відомих екземплярів. Справді, на даний момент страсбурзький Homerou exēgētēs 1539 року належить фондам багатьох бібліотек рідкісних книг і регулярно з'являється в аукціонних каталогах.³⁵ Можна сміливо припустити, що багато освічених людей середини XVI століття були знайомі або, принаймні, знали про існування цієї працi. Зокрема, не дивно, якщо і Сигізмунд Герберштайн, і ерцгерцог Фердинанд належали до кола таких людей.

³⁵ Один нещодавній запис показує, що копія Пояснювача до Гомера 1539 року коштувала лише 100 фунтів стерлінгів за і без того більш ніж скромною оцінкою в 150 фунтів стерлінгів — Chiswick Auctions, London, May 29, 2019, lot 312.

Важливо відзначити, що серед своїх сучасників Сигізмунд Герберштайн мав унікальну можливість отримати справжнє уявлення про відносини між Павлом Йовієм та його московським інформатором. З одного боку, він листувався з Йовієм, читав його Libellus de Legatione і знав про ключову роль Димитрія як джерела вінформації, узятої за основу книжки. З іншого боку, внаслідок своїх поїздок до Москви він не тільки був безпосередньо знайомий із звичаями i традиціями московської дипломатичної служби, але й особисто знав Димитрія. Невідповідність між викладеним у книзі блискучим послужним списком Димитрія як посла у багатьох християнських провінціях i його реальним статусом на батьківщині — скромного казенного тлумача без родового прізвища чи по батькові — навряд чи могла вислизнути від уваги Герберштайна. Як досвідчений дипломат, він, безперечно, був знайомий iз першою заповіддю своєї професії: більше слухати, звертаючи увагу на деталі; говорити менше і по суті. Йому мало бути зрозуміло, що, добровільно надавши відомості Йовію, Димитрій істотно перевищив свій кур'єрський мандат. Проте, володіючи мистецтвом дипломатичної делікатності, він не поспішав оприлюднювати свої здогадки. Для нього навряд чи було секретом, що відвертість, виявлена ​​Димитрієм у Римі, могла б обійтися тлумачеві дорогою ціною, якби про неї дізналися у Москві.

Незалежно від того, чи була алюзія на титул Homērou exēgētēs усвідомленою чи випадковою, вибір Герберштайном слів, безсумнівно, був свідомим. Як результат, виникла незрозуміла і частково суперечлива фраза, яка, як ми могли переконатися, стала проблемою для перекладачів. Зараз ми знаходимося за один крок від того, щоб знайти логічне і вичерпне пояснення слів Герберштайна. Зазначаючи, що Павло Йовій мав у своєму розпорядженні interprete locupletissimo, Герберштайн міг прагнути того, щоб його читачі натомість почули interprete loqupletissimo. Зрозуміло, цей омофон не є правильним латинським прикметником у тому сенсі, що він не зустрічається у словниках. Але, як ми знаємо, існує безліч живих і добре зрозумілих слів, які більшість словників вважають за краще оминати.³⁶ Серед мережевих майстрів морфологічного аналізу, Google Translate негайно бачить у слові loqupletissimus значення «найкрасномовніший», а ChatGPT, гуру семантики, чемно підкреслює ймовірну помилку у цьому слові і пропонує замість нього використовувати loquacissimus(найвищий ступінь від loquax у тому ж значенні), таким чином виявляючи повну обізнаність.³⁷

³⁶ Слово loqupletissimo можна розуміти як комбінацію loquax (балакучий) + plethora (достаток) і суфікса найвищого ступеня -ssimus у аблативному відмінку.

³⁷ Eксперименти з системами автоматичного перекладу були проведені у жовтні 2023 року та повторені у січні i лютому 2024 року.

Отже, звертаючись до майбутнього імператора Фердинанда I і схвалюючи виняткову достовірність книжки Павла Йовія, Сигізмунд Герберштайн натякав, що її автору надзвичайно пощастило з багатоболтливим співрозмовником, якого той зумів елегантно і добре використати. Сьогоднішні мешканці Мережі охоче погодяться: дотепна літературна алюзія та майстерна гра слів справді заслуговують на смайлик! :)

Prout locupletiorum cupiditati libuit :)

Другий смайлик з'являється в одній із заключних частин трактату, присвяченої не Московії, а Угорщині. Ця частина не була включена до видання 1549 року і увійшла у скороченому вигляді до видання 1551 року. Її повний текст з'явився лише в Базельському виданні 1556 року і наступних латинських виданнях (див. мал.). Герберштайн описує корупційний скандал, пов'язаний з королівською скарбницею, який струсонув Угорщину у 1521–1523 роках.³⁸ Сухо описуючи непродуману грошову реформу, Герберштайн включив у дужках фразу (prout locupletiorum cupiditati libuit:), що означає: «як подобалося жадібності багатіїв». Перед нами ранній приклад літературного прийому, який сьогодні відомий як pathetic fallacy, чи патетичний антропоморфізм. Термін, введений Джоном Раскіном (1819-1900), позначає приписування людських емоцій та характеристик неживим об'єктам, природі та тваринам. Така форма персоніфікації, чи уособлення, притаманна поезії.

Візуальна цитата з [Herberstein 1557], fol. 154V – 155R.

³⁸ [Herberstein 3Syn 2008], II:478, fn.980.

Із перспективи літературних реалій цифрового століття, використання поетичного уособлення у сухому економічному спостереженні цілком заслуговує на смайлик. У німецькому виданнi 1557 року, де та сама думка виражена без персонiфікації: und wie den vermüglichern gefallen смайлик відсутній. У наступних виданнях використаний Герберштайном риторичний прийом значною мірою втрачений при перекладі. in translation.³⁹

³⁹ Винятком є ​​[Герберштайн 1866], де перекладач, Іван Анонімов усе ж таки відобразив уособлення жадібності.[Herberstein 1866], 218.

Підсумки та висновки

Ця стаття підтверджує репутацію Сигізмунда Герберштайна як винятково прозорливого автора. У своєму трактаті Rerum Moscoviticarum Commentarii він не тільки зробив низку проникливих і незастарілих спостережень, але й дивним чином передбачив використання поєднання символів :) як маркера, що вказує на риторичний зворот, жарт або прихований зміст. У статті було ідентифіковано та розглянуто два випадки використання Герберштайном поєднання :) у прижиттєвих латинських виданнях трактату. В одному випадку Герберштайн супроводжував поєднанням :) дотепне багатогранне зауваження, що стосувалося двох знайомих йому осіб: італійського історика Павла Йовія та його московського інформатора тлумача Димитрія. Лише ті iз сучасників Герберштайна, хто був посвячений у деталі їхніх взаємин, були у змозі оцінити глибину прихованого сенсу. Їм ставало зрозуміло, що автор іронізував над балакучим московським дипломатом і вітав Йовія з умілим витягуванням з нього усіх необхідних відомостей для своєї книжки. При цьому для непосвячених зауваження залишалося туманним і змушувало гадати, яке відношення багатство перекладача може мати до якості перекладу. У другому випадку поєднання :) супроводжувало коментар, у якому риторична персоніфікація людської жадібності використовувалася у сухому економічному викладі, пов'язаному iз Угорщиною. У статті дається пояснення риторичним прийомам, які були використані Герберштайном у цих зауваженнях, і на які, схоже, ніхто раніше не звертав уваги.

На перший погляд може здатися, що обставини поїздки Димитрія до Риму півтисячоліття тому та зміст його розмов з Павлом Йовієм — лише примари далекого минулого, які сьогодні цікавлять хіба що жменьку науковців. Рідко яка помилка буде стільки хибною, ніж таке судження! Толмач Димитрій, непомітний казенний службовець, котрий за життя обходився без імені по батькові та родового прізвища, до старості відгукувався на зменшувальне ім'я Митя, але залишив по собі ряд історично значущих перекладів (плюс кілька робіт, належність яких йому незаперечна), зумів зробити запаморочливу посмертну кар'єру. Спираючись виключно на книгу Павла Йовія і на схвальну оцінку, нібито дану йому Сигізмундом Герберштайном, радянська історіографія звела його у ранг видатного посла, картографа, дослідника-землепроходьця i першовідкривача, та оголосила його автором ідеї плавання в Китай та Індію Льодовитим океаном навколо північно-східного краю Азії. У сьогоднішній Російській Федерації 1525 рік розглядається як відправна точка історії Північного морського шляху, а на рік 2025 планується святкування його п'ятисотліття. Над сценою ювілейних урочистостей міфологічним гігантом височіє постать Димитрiя Герасимiва.⁴⁰ У цьому контексті прихована іронія Герберштайна щодо московського кур'єра напрочуд актуалізується, а пильніший погляд на події 1525 року — стає нагально необхідним.

⁴⁰ Див., наприклад, на вебсайт Громадської ради Північного морського шляху:
https://www.arcticway.info/en/history-development (Accessed on February 20, 2024 г.).

Незалежно від результатів нашого історичного екскурсу, за всіма можливими мірками, поява поєднання :) у латинському виданні 1551 року книги Сигізмунда Герберштайна Rerum Moscoviticarum Commentarii є найдавнішим відомим на сьогодні свідченням друкованого використання цього емотикону.

Подяка

Автор висловлює щиру подяку Тетяне Дзядевич за її готовність взяти на себе працю з вичитки та редагування українського перекладу цієї статті. Деякі запропоновані нею редакторські правки автор, через власну впертість, відхилив, тим самим беручи на себе повну відповідальність за можливі лексичні, граматичні та стилістичні недоліки, що залишилися в тексті.

Бібліографія